Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 ро­ку в місті Первомайську на Миколаївщині. Закінчивши школу, вчитьсяу Всесоюзному інституті кінематографії. Видатний український письменник О. П. Довженко помітив обдарованого юнака, допоміг розквітнути його талантові. Після закінчення інституту (1960) працюєна Київській кіностудії імені О. Довженка як кіносценарист, режисер, актор. У цей час зіграв одну з головних ролей у безсмертній кінострічці «Повість полум'яних літ».
Перші вірші поета почали друкуватися ще в 1957 р. у газеті «Літературна». А в 1962 році Микола Степанович видав першу збірку віршів «Атомні прелюдії». Книжка вражала масштабністю поетичної думки і бентежною силою уяви. У віршах вмістилися космос, людство, земля, народ, доба, Україна. Він автор книг «Сто поезій» (1967), «На срібнім березі» (1978), «Губами теплими і оком золотим» (1984); збірок для дітей «Андрійко-говорійко» (1970), «Мак» (1973), «Літній ранок» (1976), «Літній вечір» (1979), «Ластівка біля вікна» (1983), «На добраніч» (1983); повістей «Первінка», «Сіроманець» (1977), «У глибині дощів» (1985); роману «Северин Наливайко» (1996); історичних нарисів «Чотирнадцять столиць України» (2002). У цих творах присутні фантастичність, здивування, відкриття в природі. Читаючи їх, захоплюємося красою природи і разом з автором споглядаємо, як «під рябими кущами вухатими, де стерня босі ноги коле, зайці котять передніми лапами по городах капусту в поле», як «важкий ячмінь медовим вусом бджолу за лапку лоскотав», як «заснув у хащі сірий вовк і лапою укрився», як «метелик з метеликом в піжмурки грають...».
Микола Вінграновський так майстерно і переконливо розповідає всім про те, що могли б «подумати» або «сказати» звірі чи птахи в тій чи іншій ситуації, що навіть не виникає сумніву. А й справді, хіба по-іншому могла думати гуска (оповідання «Гусенятко»), в якої надто пізно восени народилося маленьке: «... що робити? Летіти з дітьми через три моря і так не легко, а це сьоме, сьогоднішнє, куди? Під крило його не візьмеш і на спину не покладеш — упаде. А тут на дзьобі уже зима, заплава замерзне — що тоді? Зимувати з малим? А вітер, а сніг, а мороз та лід, а лисиці, тхори, куниці, кібчики, приблудні коти, собаки, а мисливці, а їсти що?».
Такий дивосвіт Миколи Вінграновського — дивосвіт любові, ласки, добра, ніжності, теплоти виражений через життя звірів, комах, хмар, будяків, лоз, тощо.
Справжньою теплотою наповнені твори Миколи Вінграновського, в яких він розповідає про дружбу дітей із звірами чи птахами. Такою є повість «Сіроманець». Її герой Сашко допомагає врятувати від смерті старого вовка, навіть хоче вилікувати його від сліпоти. Скільки зворушливості і взаєморозуміння в цих стосунках!
В останні роки життя Микола Вінграновський з великою радістю (це відчувається!) писав вірші для дітей і про дітей. Діти для Вінграновського — не просто тема. Це і особливе ставлення до життя, внутрішньо близького йому, це компенсація втрат від дорослої тверезості і практицизму. За збірки творів для дітей «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч» поет удостоений Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984). І в них, може, найбільше був собою. Бо сягав тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає. Його «дитячі» вірші — принципово новаторські тим, що співмірні з дитячою уявою, з поетичністю дитячої душі. І проливали нове світло на природу всієї поезії Вінграновського як такої, в якій жила дарована людям у дитинстві безпосередність сприйняття світу, парадоксальність фантазії і душевна чистота. Зрештою, його «дитячі» твори — не лише для дітей: вони для всіх і про всіх.
Твори автора перекладено російською, естонською, литовською, чеською, англійською та іншими мовами. М. Вінграновський член Національної Спілки письменників України (1962).
Помер М. Вінграновський 26 травня 2004 року, похований на Байковому кладовищі в місті Києві.
М. Вінграновський — поет, прозаїк — божий дар української культури. У невідому досі художню сполуку поєдналися в його творчості героїчна етика рідного народу і рідкісне відчуття прекрасного, енергія безсмертних образних значень, якими повниться світ навколо нас. Виходить, саме любов до рідної природи дає натхнення поетам зображувати її так яскраво, по-своєму оригінально. Саме в особливому ставленні до навколишнього світу і полягає неповторність поетичного світу М. Вінграновського!
На честь і пам'ять про видатного українського письменника М. Вінграновського в селі Яблунівка на Білоцерківщині споруджено пам'ятник. Відомий український письменик А. Кульчицький — друг М. Вінграновського видав до 75-річного ювілею письменника книгу-спогадів «212 світанків з Миколою Вінграновським».