Народився 15 квітня 1940 року в селі Новожуків (нині Іскра) Рівненського району Рівненської області в селянській родині. Оскільки село лежить поблизу давньоруського пересопницького городища, то ще з дитячих літ таємничі перекази, пов'язані з ним, будили уяву юнака, викликали бажання більше знати про минувшину свого краю.

 Навчався в Новожуківській початковій, Пересопницькій семирічній та Білівській середній школі, Лубенському медичному училищі, Рівненському педагогічному інституті. Працював їздовим у колгоспі, фельдшером, служив три роки в армії, співпрацював у газетах, керував обласним літературним об'єднанням. Тривалий час очолював обласну організацію Національної спілки письменників України. Нині - на творчій роботі.

 Розпочинав майбутній письменник своє творче становлення як журналіст: працював у Рівному, у Березному. Як згодом зізнавався, надслучанський край зачарував неповторною природою, запав у душу знайомствами з непересічними особистостями, знавцями народних легенд та переказів, котрі потім озвуться в багатьох дитячих оповіданнях, віршах.

 Друкуватися почав у 1958 році. У літературу прийшов на початку сімдесятих років, коли в журналі «Барвінок» з'явилося його оповідання «Грім». А невдовзі одна за одною виходять книжки для дітей. Етапним у житті письменника-початківця став 1978 рік: у київському видавництві «Веселка» були випущені відразу дві його книжки оповідань для дітей - «Зелені сусіди» (1978), «Що шукала білочка» (1978), а далі виходили наступні твори: «Дивосил-зілля» (1980), «Що сказав би хлопчик» (1981), «Де ночує туман» (1984). З 1984 року Є. Шморгун - член Спілки письменників України, керівник літоб'єднання при редакції газети «Зміна».

 Перші збірки визначили основне спрямування творчості Є. Шморгуна - писати для тих, хто ще не навчився читати, а також для молодших школярів, навчати їх розуміти природу, прищеплювати їм співчутливість, потяг до знань. Тому не випадково твори Є. Шморгуна були включені в підручники для школярів молодших класів. Твори перекладалися білоруською, болгарською, киргизькою, російською, тувинською та іншими мовами.

 У кінці 80-х років з'являються друком нові книжки для дітей: збірник оповідань «Вогник-цвіт» (1989), історична повість «Дорога до Ілона» (1989), «Ключ-трава» (1990), «Забуті боги предків» (1994), а також збірка «Вірші різних років» (1994), «Хто розцвів перший» (1996), «Мова зела» (1999), повість «Плач перепела» (1999), «Рослинничок» (2000), «Повісті з античних часів» (2001), «Шість століть Велигорських» (2002), «Тиха радість» (2003), твори в 3-х томах (2008).

 Лауреат літературних премій імені Валер'яна Поліщука (1984), імені Володимира Кобилянського (1997),імені Л. Куліша-Зіньківа (2009), імені Лесі Українки (2000) Євген Шморгун - шанована людина, яка власною працею досягла творчих вершин. У його доробку 20 книжок, сотні журнальних і газетних публікацій.

Премію ім. Лесі Українки пану Євгену присудили за дитячу книжку «Мова зела». У ній вміщено оповідання про рослинну символіку українського народу. Ця книга до деякої міри підсумкова, тому що рослинним світом він зацікавився ще сорок років тому. В українців за всі віки склалася багата рослинна символіка. Вона зросла і розквітла не на запозиченнях, а на ґрунті власного світобачення і власної художньої творчості. І це є ще одним свідченням самобутності нашого народу, древності його витоків, глибинності його коренів.

Про рослини Шморгун видав чимало книжок. Вони різні за змістом. «Мова зела» відрізняється від попередніх праць тим, що є в ній твори водночас і художні, і пізнавальні.
У цій книзі автор показав рослинну міфологію України, показав що вона є, і що вона не менш цікава за римську чи грецьку. Українська міфологія має своє глибоке коріння і нею можна пишатися.

У «Мову зела» автор вклав весь свій досвід, знання, вміння, талант. Ця книжка цікава, багата, відкрила щось нове з історії, культури та побуту українців, нагадує уже чуване, але призабуте в гомоні клопітних буднів, через символічну мову рослин, допомагає краще зрозуміти душу рідного народу.

 В 2006 році високу відзнаку отримав письменник Євген Шморгун за історичний роман «Сніги непочаті», в якому змальовано героїчні сторінки боротьби волинян за незалежність нашого краю під проводом славного князя Федора Острозького, канонізованого до лику Святих Православної Церкви. Роман побудований на подіях кінця ХІV - початку XV століть. Для України це були «темні віки». У той час українські землі опинилися під владою різних державних утворень - Великого князівства Литовського, Польського та Угорського Королівства, степова ж зона фактично контролювалися татарами. І все ж у ті «темні віки» знаходилися люди які намагалися вивести свій край зі стану руїн. Помітною фігурою серед таких діячів був князь Федір Данилович Острозький. Маловідомість цього князя викликана тим, що він опинився в тіні свого, більш знаного нащадка, засновника Острозької академії та видавця Острозької Біблії князя Василя - Костянтина. Але саме завдяки діяльності князя Федора з'явилися міцні мури Острога, які зробили це місто майже неприступним для татарських нападів. Тоді було побудоване нове приміщення Богоявленської церкви в Острозькому замку. Острог став помітним та культурним центром України.
Федір Острозький також багато зробив для оборони українських земель від татарських нападів.

 Роман Євгена Шморгуна «Сніги непочаті» - це власне, не твір про князя Федора, він персонаж другого плану. Головним героєм роману є син Коваля Митро, який став боярином князя Федора та другом його сина Дашка. Твір починається з того, що Митро рятує Дашка від смерті під час полювання. Фактично завдяки цьому він стає другом княжича й боярином. У творі йдеться про нелегке життя молодого боярина, який значну частину свого часу проводить на війні та походах. Дія роману відбувається в різних місцях - це й Остріг, і рідна для Євгена Шморгуна Пересопниця, Кременець, Дубно, Рівне, села Волинського краю, а також Київ, Галичина, Поділля, які зазнавали постійних татарських нападів.

Цінність твору в тому, що письменнику вдалося вловити дух того часу. Особливо цікаві описи батальних сцен, військової техніки, та військових технологій того часу. Роман допомагає пізнати й осмислити непрості й маловідомі сторінки нашого минулого. Написаний живо, яскраво - він сподобається школярам і допоможе їм у вивченні історії нашого краю, познайомить з однією з найвизначніших постатей Русі - князем Федором Острозьким, причисленим до святих Православної Церкви, захопить цікавими пригодами їхніх однолітків - Дашка, сина князя Федора, та його юних вірнопідданих, а також ратними подвигами русичів і під час Грюнвальдської битви, і при захисті рідних осель від татар.

 Євген Шморгун тонкий поет-лірик. У поетичному доробку Євгена Івановича переважають вірші, в яких ідеться про облагороджуючий вплив природи на людину, їхню взаємодію, коли орієнтиром читачеві стає вічний, досконалий, гармонійний дивосвіт флори й фауни.

Саме вірші поета й письменника Є. Шморгуна найбільш виразно позначили і своєрідність його поетики, притаманної всім його творам. Адже він, як мало хто, розуміючи природу, виробив цікаву манеру перевтілювати враження від навколишнього світу в поетичні образи. Корені цього хисту слід шукати в у фольклорі. Вірші Є. Шморгуна позбавлені складних філософських, абстрактних роздумів. А художньої виразності в кожному слові, у кожному рядку він досягає конструюванням образів на основі пошуку влучних, яскравих епітетів, цікавих метафор, що виросли на ґрунті барвистої, візерунчатої народної мови, персоніфікації явищ природи.

 Євген Шморгун - письменник різносторонній, оригінальний. Він не зупиняється на досягнутому, шукає нові теми, образи, композиційні елементи творів, багато працює над словом. Твори письменника перекладаються білоруською, російською, тувинською, киргизькою, болгарською мовами.

 

Видання та публікації творів письменника

 

Публікації про творчість Є. Шморгуна