Народився у селі Вовковиї Демидівського району на Рівненщині. Навчався у Вовковиївській середній школі. Закінчив філологічний факультет Рівненського педагогічного інституту, очолював вузівську літературну студію. Був на військовій службі. Після демобілізації працював кореспондентом, заввідділом, заступником редактора Млинівської районної газети «Гомін». Із 2003 року - головний редактор Рівненської обласної газети «Вільне слово». Із 2006 року - головний редактор літературно-краєзнавчого журналу Рівненщини «Погорина». Проживає у селищі Млинів Рівненської області. Заслужений журналіст України. Член Національної спілки письменників України.
Окремими виданнями вийшли збірки поезій «Вирій» (1990), «Лаври і терни» (1998), повість «Христина» (1991), книжки для дітей «Кролик, який обманув себе» (1991), «Неслухняник» (1994), краєзнавчі дослідження «Млинівщина: погляд у минуле» (1991), «Нариси з історії Млинівщини», краєзнавчий літопис «Млинівщина на межі століть» (2001), літературний портрет «Ростислав Солоневський» (2000), збірка історичних оповідань «Берег любові - берег печалі» (2004), краєзнавчий літопис «Млинів: сучасне та минуле» (2006), біографічна повість «Шумовські: заблудла слава України» (2006), збірка бувальщин «Замах на яблучко» (2006), збірка історичних оповідань «Редут» (2007), історико-краєзнавча книга «Холодний подих монастирської свічки» (2008, у співавторстві), книга-енциклопедія «Млинівщина у дзеркалі особистостей» (2008), збірка історичних оповідань «Поклик древнього дзвона» (2008, у співавторстві), збірка поезій «Три дороги до мами» (2009), книга історичних есе «Обірвана молитва за Україну» (2010), історико-документальна повість «Пересопницьке Євангеліє; повернення на рубікон» (2011).
Євген Цимбалюк відзначений Всеукраїнської премією Івана Франка в галузі інформаційної політики, кавалер ордена Рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня. Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Лауреат обласної літературної премії імені Валер'яна Поліщука, Міжнародної літературно-мистецької премії імені Авеніра Коломийця. імені «Світочів». 2010 року отримав одну з найвищих літературних відзнак Рівненщини - літературну премію імені «Світочів» за книгу літературних оповідань та історичних есе «Обірвана молитва за Україну», ставши восьмим лауреатом цієї премії.
«Обірвана молитва за Україну» повертає читача обличчям до величних особистостей української історії та культури, котрі пройшли тернистий шлях від забуття до слави, при цьому не втративши почуття національної гідності, які вірою і правдою служили отчій землі, боронили її від зазіхань підлості, зневаги та неправди. Загалом ця безкомпромісна боротьба людських антиподів і стала основним сюжетом книги, з якої читач з великим інтересом дізнається про низку відомих, маловідомих і майже невідомих достойників, які, потрапляючи у найскрутніші життєві перипетії, не зраджували ані друзів, ані честі, ані держави.
Серед них, зокрема, митрополит Йоасаф. Саме той митрополит, що благословив гетьмана Богдана Хмельницького на Берестецьку битву і освячував йому гетьманського меча. Саме той, хто порушив одвічні святенницькі канони - не брати участі у баталіях - і став в однострій разом з козаками, взявши до рук замість шаблі хреста. Той, хто смертю хоробрих упав на козацькій переправі поблизу села Острів... Той, якого за геройство польський король Ян Казимир наказав поховати «по-людськи, з усіма почестями». Поховати попри своє непохитне королівське слово - «шляхтичам нікого із убієнних ворогів землі не передавати».
Доволі цікавою є історична розвідка про Павла Гурського, який як дві краплі води, повторив політику Нестора Махна, хоча це дві різні величини. Махно - це історична «глиба», з якою змушені були рахуватися усі найвизначніші політики та воєначальники громадянської війни. Натомість про Павла Гурського мало хто знав і знає. І це також закономірно, адже, поле діяльності вихідця з провінційного села Ільпибоки колишньої Волинської губернії набагато скромніше. Втім, його життєва ідея, його виплекана мета така ж яскрава і схвальна з точки зору патріотичності, як і загальновідома гуляйпільська, - бачити свою батьківщину вільною та незалежною від будь-якого окупанта. Межами цієї батьківщини, названої самостійною республікою, для Павла Гурського та загону самооборони стало рідне село. Автор у своїй праці також стверджує, що українська земля багата на богатирів. Їхній родовід тягнеться крізь віки до легендарного Іллі Муромця, хоча є і інша паралель, яка своїми початками сягає середньовіччя, а саме - Богданка, блазня князя Костянтина-Василя Острозького. Він у одній сутичці міг 30 чоловік побороти. А лише на снідання, як стверджують архівні записи, з'їдав печене порося, гуску, два каплуни (півні), волову смаженню, три булки хліба, цілий сир, два гарнці (кварти) меду і з тим усім до обіду так сідав, ніби нічого не їв. А ще більше Богданко був ненаситним на велике почуття любові, ненаситним на патріотичний дух, ненаситним на кревний обов'язок боронити рідний край. Саме йому завдячує древнє місто Дубно, що татари відступили від його замкових мурів, про що йдеться в книзі.
Одна з призабутих сторінок з історії України, представлена у книзі, - це державний переворот під проводом генерала Оскілка. Суть цього перевороту полягала у тому, що у квітні 1919 року у Рівному, тодішній тимчасовій столиці Української Народної Республіки, куди відступили рештки сил Директорії, 27-річний генерал-хорунжий Володимир Оскілко спробував усунути Симона Петлюру від керівництва Армії УНР. Після такого вихору подій славу Оскілка почали оцінювати по-різному. Одні вважають її геростратовою. Другі - приниженою. Треті - достойною. Саме вихід із цього історико-оціночного трикутника і намагається знайти автор в одному із есеїв. В іншій історичній розвідці постає автор першого сатиричного вірша в українській літературі Іван Журавницький, на поховання якого на початку XXI століття натрапили дослідники. Безперечно, зацікавить читача й оповідь про те, як Волинь отримала свого Івана Сусаніна; як славу знаменитого Федора Шаляпіна розділила інша волинянка - Олександра Шумовська, якій аплодувала вся Європа і на яку чекала страдницька доля емігрантки...
Загалом «Обірвану молитву за Україну» можна назвати книгою відкриттів і для читача, і для України, яка протягом багатьох століть утверджувалася завдяки достойникам, описаним у книзі, завдяки їх незламності та жертовності.
Видання та публікації творів Є. П. Цимбалюка
1. Цимбалюк Є. Балада про батькове слово / Є. Цимбалюк //Погорина: літературно-краєзнавчий журнал Рівненщини, 2010 р., №12-13 / гол. ред. Є. Цимбалюк; літ. ред. Л. Рибенко. - Рівне, 2010. - С.279-280
2. Цимбалюк Є. Берег любові - берег печалі. - Рівне: Волинські обереги, 2003. - 200 с.
3. Цимбалюк Є. «Діоптра: шлях від легенди до прозріння» / Є. Цимбалюк // Вільне слово. - 2007. - №95 (11 грудня). - С.6
4. Цимбалюк Є. Лаври і терни: поезії. - Рівне: Азалія, 1997. - 48 с.
5. Цимбалюк Є. Мученик Данило, котрий не зрікся України/ Є.Цимбалюк // Вільне слово. - 2007. - № 92 (27 лист.). - С.6
6. Цимбалюк Є. Пересопницьке Євангеліє: повернення на рубікон / Є. Цимбалюк // Вільне слово. - 2011. - №54 (19 лип.). - С.3
7. Цимбалюк Є. Редут. - Рівне: Овід, 2006. - 176 с.
8. Цимбалюк Є. Соловецька сповідь: поема // Вільне слово. - 1994. - №8 (22 січня). - С.3
Публікації про творчість Є. П. Цимбалюка
1. Восьмий лауреат Світочів // Вісті Рівненщини. - 2010. - №38
(23 вересня). - С.3
2. Конопелько В. «Дерманський світильник» назвав лауреатом премії імені Світочів вільнесловівця Євгена Цимбалюка / В. Конопелько // Вільне слово. - 2010. - №71 (23 вересня). - С.14
3. Мороз М. Млинівщина на межі тисячоліть: Євген Цимбалюк, автор нової книги «Нариси з історії Млинівщини» та «Млинівщина: погляд у минуле»). - // Вісті Рівненщини. - 2003. - №44 (23 липня). - С.3
4. Рибенко Л. У королеви волинських сіл. Старовинний Дермань удесяте запалив «Світильник» // Літературна Україна. - 2010. - №37 (14 жовтня). - С.3
5. Тарасюк В. Обірвана молитва за Україну / В. Тарасюк // Вісті Рівненщини. - 2010. - №22 (3 червня). - С.13
6. Юркова О. «Пересопницьке Євангеліє: повернення на рубікон» /О. Юркова // Голос України. - 2011. - №163 (3 вересня). - С.7
